У посланні на цьогорічний Всесвітній день бідних, який відзначатиметься 14 листопада 2021 року на тему «Бідних завжди маєте з собою» Папа Франциск закликає християн та уряди всього світу до нагальних дій, оскільки кількість бідних, також і через пандемію, зросла безмірно. Необхідно змінити стиль життя, бо джерелом бідності є егоїзм.

Розпізнати бідних

Відправною точкою для роздумів Святішого Отця стала критика Юди, який дорікав через те, що одна жінка вилила на голову Ісуса дорогоцінне миро, яке, за словами апостола-зрадника, можна було продати за 300 динарів, що відповідає річній зарплатні робітника, і роздати бідним. Євангелист Іван, однак, уточнює, що Юда сказав це не тому, що переймався убогими, але «був злодієм», затримуючи для себе те, що вкидали до спільної каси. На дорікання Ісус відповів: «Лишіть її. Вона зробила супроти мене добрий вчинок. Бідних бо ви завжди маєте з собою». Критика на адресу Ісуса не випадково зривається з уст зрадника, вона є підтвердженням того, що «ті, які не розпізнають убогих, зраджують навчання Ісуса».

Ісус знає, що Його смерть є близькою та нагадує співтрапезникам, що «першим убогим є Він, найбіднішим між бідними, бо представляє їх усіх». І саме від їхнього імені Він приймає жест цієї жінки, «яка, завдяки жіночому чуттю, показала, що є єдиною, яка зрозуміла духовний стан Господа». Жінки, «часто дискриміновані», на сторінках Євангелії стають головними дійовими особами історії об’явлення. Ця розповідь спонукає замислитися над зв’язком «між Ісусом, бідними та звіщенням Євангелія».

Коли віруючі хочуть особисто побачити Ісуса, доторкнутися до Нього рукою, то знають, куди звертатися: бідні є таїнством Христа, вони представляють Його особу та відсилають до Нього.

Євангелізатори, бо перші євангелізовані

Ісус об’явив обличчя Бога як «Отця убогих і близького з убогими». Діяльність Ісуса вказує на те, що бідність не є фатальністю, але «конкретним знаком Його присутності між нами». Знаходимо й розпізнаємо Його в житті бідних, які є «справжніми євангелізаторами, бо були першими євангелізованими та покликаними поділяти блаженство Господа та Його царства». «Вбогі в кожному становищі та на кожній широті євангелізують нас, бо дають змогу завжди по-новому відкривати найоригінальніші риси небесного Отця».

Милостиня і взаємоподіл

Ісус не просто на стороні бідних, але «поділяє з ними їхню долю». Його слова про те, що «бідних завжди маєте з собою» вказують, що їхня присутність серед нас є постійною, але це не «повинно привести до звички, яка перетворюється в байдужість, але, радше, залучати у взаємоподіл життя, який не допускає перекладання відповідальності». Бідні не є «чужими» в спільноті, але братами й сестрами, з якими слід розділяти страждання.

«А втім, відомо, що жест добродійності передбачає добродія та адресата, в той час як взаємоподіл породжує братерство. Милостиня є принагідною, взаємоподіл, натомість, є тривалим. Перша ризикує винагороджувати того, хто її чинить і принижувати отримувача, другий зміцнює солідарність та закладає необхідні передумови для досягнення справедливості». Коли віруючі хочуть побачити Ісуса та доторкнутися до Нього, то «знають куди звернутися». Маємо теж приклади деяких святих, які зробили взаємоподіл з бідними проектом свого життя.

Змінити ментальність

Щоб відповісти на заклик Ісуса «Наверніться і віруйте в Євангеліє» та йти за Ним потрібно розпізнавати розмаїті форми бідності та свідчити Боже царство через стиль життя, послідовний з вірою. Бідних часто вважають «окремими особами», які потребують особливого служіння. Іти за Ісусом, натомість, включає зміну ментальності, тобто, прийняти стиль взаємного ділення. Бути Його учнями означає «не нагромаджувати скарби на землі, що породжують ілюзію безпеки», але бути готовими «звільнитися від будь-яких уз, які заважають досягненню справжнього щастя та блаженства».

Нові форми бідності

Євангеліє спонукає «розпізнавати численні, надто численні форми морального та соціального безпорядку, що породжують завжди нові форми бідності». Поширюється переконання, що бідні «не лише є відповідальними за своє становище, але становлять нестерпний тягар для економічної системи, що ставить у центрі інтереси деяких привілейованих категорій». В той же час, «ринок, який ігнорує чи перебирає етичні принципи», створює нелюдяні умови, що відбиваються на тих, які вже перебувають у нестабільному становищі, породжуючи «нові пастки злиднів і виключення». А минулого року додалося інше лихо, яке помножило кількість бідних: пандемія, яка «не перестає стукати до дверей мільйонів людей».

Оцінити здібності всіх

Відкритим, отже, залишається запитання про те, яким чином дати відчутну відповідь на присутність мільйонів бідних. Який шлях справедливості веде до подолання соціальної нерівності та повернення часто потоптаної гідності? «Індивідуалістський стиль життя є спільником у генеруванні бідності, і часто скидає на бідних всю відповідальність за їхнє становище», але «бідність не є плодом сліпої долі, а наслідком егоїзму». «Тому, вирішальним є започатковувати процеси розвитку, що цінуватимуть здібності всіх, аби взаємодоповнюваність компетенцій та розмаїття завдань вело до відкриття засобів спільної участі. Існує чимало злиднів “багатих”, які можна було б вилікувати “багатством” бідних, якщо б вони зустрілися та пізнали одні одних!» – «Ніхто не є настільки бідним, щоб не могти подарувати щось від себе у взаємності». Також отже і бідні не можуть лише отримувати, але повинні мати можливість давати.

Відмінний підхід

Для цього потрібен «відмінний підхід до бідності», який є викликом для урядів та інституцій, що вимагає «далекоглядних соціальних моделей», здатних виходити назустріч новим формам бідності. Бо якщо бідні відсунуті на узбіччя, немов винуватці свого становища, «саме ж поняття демократії переживає кризу».

«З великою покорою ми повинні визнати, що перед обличчям бідних ми часто є некомпетентними. Про них говориться абстрактно, зупиняючись на статистиці та стараючись пробудити співчуття якимось документальним фільмом. Бідність, навпаки, повинна спонукати до креативного проектування, що сприятиме зростанню справжньої свободи, щоб кожна людина могла зреалізуватися в житті завдяки своїм здібностям». Ілюзією є переконання, що свобода зростає завдяки володінню грошима.

Протидіяти культурі байдужості

Ісусові слова «Бідних завжди маєте з собою» є заохоченням «ніколи не втрачати з поля зору нагоди чинити добро». До цього заохочують приписи старозавітної Книги Второзаконня, цим же шляхом прямує святий Павло, заохочуючи християн у заснованих ним спільнотах до збірки на підтримку спільноти в Єрусалимі, чинивши це «не зі смутком чи з примусу, бо Бог любить тих, які дають з радістю». Не йдеться про «полегшення сумління», зробивши якусь милостиню, але про «протидію культурі байдужості та несправедливості».

Вирішальним є зростання чутливості, необхідної для розуміння потреб убогих, які постійно змінюються, як змінюються умови життя. Наприклад, у багатьох економічно розвинених частинах світу люди «менше готові, ніж у минулому, зіставитися з бідністю». Становище відносного добробуту, до якого ми звикли, ускладнює прийняття жертв і обмежень. Ми готові до всього, лиш би не бути позбавленими того, що є «плодом легкого здобутку». Тоді постають образи та претензії, що ведуть до страху, туги а, навіть, і насильства. Це також «форми бідності», від яких не слід відвертати погляд.

«Ми повинні бути відкритими на те, щоб відчитувати знаки часу, що виражають нові способи буття євангелізаторами в сучасному світі. Безпосередня допомога, виходячи назустріч потребам бідних, не повинна заважати далекоглядності у впровадженні нових знаків християнської любові й милосердя, як відповіді на нові форми бідності, які сьогодні переживає людство».

Наступник святого Петра, висловив сподівання на те, що Всесвітній день бідних, який відзначатиметься вже вп’яте, «дедалі більше вкорінюватиметься у наших місцевих Церквах», відкриваючись на «євангелізаційний рух», який зустрічає бідних там, де вони перебувають.

За матеріалами VaticanNews